З 18 лютого 2013 року в нашій Парафії проходить практику семінарист Митрополичої Вищої Духовної Семінарії, Львівської архідієцезії, диякон Назар Білик.
Редакція: Слава Ісусу Христу. Розкажіть будь ласка декілька слів про себе.
Диякон Назар: Слава Навіки Богу. Звати мене Назар Білик, родом зі Львова. Походжу з римсько-католицької Парафії святого Архангела Михаїла, що розташована у Львові-Сихові. На своїй рідній Парафії був міністрантом з 2001 року. До семінарії вступив у 2006 році, а 27 квітня 2012 року отримав дияконські свячення в санктуарії Божої Матері Неустанної Помочі в м. Мостиська.
Р.: Що спонукало Вас зробити такий вибір?
Дк. Н.: З дитинства мені дуже подобалося дивитися на те, як священик відправляє святу Месу. Гарним прикладом для мене стали священики, яких зустрічав на своєму життєвому шляху. Як люди кажуть, якщо тобі подобається якась професія, то можливо це і є твоє покликання. Я був одним з тих, хто прислухався до цих слів та пішов до семінарії. На початку мені просто подобалося, а вже пізніше пройшовши формування особистості в 4 етапах: інтелектуальний, духовний, душпастирський та особовий розвиток, остаточно зрозумів, що це дійсно і є моє покликання.
Р.: Ви вже десь проходили практику?
дк. Н.: Кожного літа проходив практику на різних реколекціях з членами руху Світло-Життя у Польщі. Також, допомагав на різних парафіяльних реколекційних виїздах з дітьми та молоддю. На 3 курсі був на "сутановому" виїзді з усією нашою групою. На такому виїзді семінаристи не лише краще пізнають один одного, але й перебувають на парафії допомагаючи священику і мають можливість зібрати пожертву на сутану. Після 4 курсу проходив катехитичну практику в Польщі біля м. Любачева, м. Нємстув на парафії, де два тижні проводив катехизу для дітей різного віку.
Р.: Розкажіть, чим цікавим Ви захоплюєтесь? Яке Ваше хобі?
дк. Н.: Я дуже люблю біатлон. Це, так можна сказати, сімейне захоплення. Практично всі родичі зі сторони мами бігали на лижах, а перегляд змагань по телебаченню, був сімейною традицією. В семінарії завжди ознайомлювався з телепрограмою і шукав можливості звільнитись від обов'язків, щоб піти подивитись трансляцію. Пізніше придбав собі лижі і бігав взимку на території семінарії. В нас є така семінарійна традиція - кожного першого дня зимових канікул ми їдемо кататися на лижах.
Р.: Ви зовсім недавно в Чернівцях. Чи встигли познайомитись з нашою Парафією та містом?
дк. Н.: Коли кс. ректор Олег Саламон почав розповідати нам про місця де ми будемо проходити практику, я чомусь одразу зрозумів, що потраплю до Чернівців. Я вже дещо чув про це місто від деяких знайомих і мав якесь уявлення про нього, але як виявилося воно було хибним. Також, чув багато розповідей про Чернівці, наприклад про те, що колись його вулиці підмітали трояндами та думав, що це байки, але коли побачив пам'ятник трояндам зрозумів, що треба перевірити й інші легенди. Нажаль, ще зовсім трішечки познайомився з Чернівцями бачив лише вул. Кобилянську, драмтеатр ім. О. Кобилянської, національний університет ім.. Ю. Федьковича, які мені дуже сподобались. Мені буде дуже цікаво ближче познайомитись з Парафією, знаю що вона у Вас дуже жива, багато молоді, дітей та багато різних спільнот. Усвідомлюю, що тут буде багато роботи.
Р.: Як краще, на Вашу думку, пережити час Великого Посту?
дк. Н.: Цей час характеризується тим, що вірні себе умертвляють різними способами – відмовою від м'яса чи солодощів ... Це все важливо, але не треба забувати і обмежуватись зовнішніми проявами, перш за все потрібно пам'ятати про духовне чи внутрішнє. Якщо говорити про постанови на Великій Піст це не має бути щось грандіозне, а наприклад щось буденне. Можна просто зробити постанову, ретельніше виконувати повсякденну працю і це вже буде хорошим початком до змін. Маємо пам'ятати, що ми це не робимо просто так і на показ, а для кращого приготування до Великодніх свят. Бажаю кожному з Вас вдалого пережиття цього важливого часу.
