Значення слова «покликання»

Вже сама етимологія слова «покликання» підказує нам, що є хтось, хто кличе, і є хтось, хто відповідає після заклику (поклику). Отож, між подателем покликання та покликаним є особливі стосунки. В них важливим є не лише сам поклик-заклик, а й очікування та надія на позитивну відповідь. У християнському покликанні такими особливими є стосунки Бога до людини. Бог кличе людину, терпляче чекає її відповіді і завжди поважає її свободу. Отже, з одного боку, є поклик від Бога: це його стукіт до людського серця. З іншого - вільна відповідь людини, яка може бути готовою і охочою відкрити двері власного серця, але також може бути байдужою або запізнілою. Ось чому в покликанні трапляються і пронизуються дві основні реалії віри: Божа благодать і людська свобода.

Вселенське покликання до щастя

Першим і основним покликанням кожного християнина є всезагальний заклик до святості, тобто до щастя. Уважно читаючи сторінки Старого Завіту, ми побачимо, що весь Вибраний Народ є покликаний до святості: «Промов до всієї громади синів Ізраїля і скажи їм: Святими ви мусите бути, бо я - святий, Господь, Бог ваш» (Левіт 19, 2); «я - Господь, що освячую вас» (Левіт 20, 8). Бог, який є чистою любов'ю та святістю, запрошує нас до тієї самої любові та святості. Це найголовніше покликання, яке віруючі отримують із прийняттям благодаті таїнства хрещення. Бог не закликає нікого жити наодинці (хіба що людина сама вибирає), в ненависті, терпінні чи брехні. Ці типи переживань та життєвих ситуацій є людською драмою. Вони є наслідком гріхопадіння перших людей, а також наслідком відходу від Бога та зневаги до Його волі що до окремих осіб, сімей, громад та цілих суспільств. Бог знає, що інші люди можуть зробити нас гіршими, ніж Він нас створив і мріяв. Ось чому Бог приходить до нас у людській природі, щоб захистити в нас Божу людяність. Це Боже піклування, спрямоване для того, щоб людина була Божою людиною називається покликанням. Бог кличе, покликує, бо любить. Він закликає, тобто кожному підказує свій унікальний спосіб життя та розвитку, який найкраще підходить кожній людині. Бути святим - це бути щасливим, бути щасливим означає бути близьким до Бога і любити так, як Він нас любить.

Особисте покликання

Другим видом покликання є особисте, тобто таке, яке веде до відкриття та реалізації конкретної волі Бога в нашому житті. У цьому випадку людина є запрошена шукати під пильним керівництвом Бога та разом із Ним того, що має виконуватися у її житті. І якщо у випадку загального покликання до святості Бог не дає наказу залишити щоденні умови життя, покинути все і піти за ним, то в ситуації особистого покликання треба враховувати, що Бог вимагатиме від людини радикальних вчинків та особливої поведінки. Це стосується як покликання до подружнього зв'язку: «Тому покине чоловік батька й матір і пристане до своєї жінки, і будуть вони двоє одним тілом» (Мт 19,5), так і в покликанні до священства: «Побачивінших двох братів: Якова, сина Заведея, та Йоана, його брата, що в човні з батьком Заведеєм лагодили свої сіті, і їх покликав. Вони зараз же, кинувши човна і свого батька, пішли слідом за ним» (Мт 4, 21-22).

Особисте покликання є дуже загадковим, тому що це таємниця зустрічі з Богом. І, властиво, що ми ніколи не проникнемо до кінця в таємницю людського покликання. До прикладу візьмемо священницьке покликання або покликання до подружжя. Якщо запитати цих людей про суть того, що сталося в їхньому житті, що відбувається в їхньому житті, чим є для них покликання? Мабуть, вони не дадуть конкретної відповіді, і в деякій мірі залишаться безпорадні. Тому що покликання - це таємниця любові, а любов - це те, чого неможливо повністю пояснити словами. Любов доповнює розум, випереджає його, але також слідує за ним. Часто буває так, що любов замінює розум, а іноді розум бунтується проти цього.

Реальність покликання - це таємниця, яку ми не можемо зрозуміти по-іншому, як за допомогою певних образів. А саме:якщо ми хочемо подумати про покликання до священства чи подружжя, це так, наче б ми думали про людину, говорили про людину, дивилися на її світлини або спостерігали за деякими описами її особистості та діяльності. Отже, покликання, реальність покликання ми не пізнаємо прямо, не безпосередньо, а посередньо.

Кожна людина може проникнути в цю таємницю покликання в тій мірі, в якій вона несе частину цієї таємниці. Тому що, по суті, людина, яка живе релігійним шляхом, яка живе благочестивим чином - відчуває цю реальність покликання. І вона задумується над питаннями: як це покликання присутнє в її житті, і як воно впливає на її життя?

Просіть, отже, Господаря жнив...

Нинішній Рік молитов про священницькі покликання та Четверта Великодня неділя запрошують нас до молитви про нові, святі та численні покликання до священства та богопосвяченого життя. Чому? Тому що, як і в будь-якому віруючому подружжі та здоровій родині, важливою справою є народження та виховання дітей, так само в наших християнських спільнотах досі існує турбота про пастирів, про нових священників, богопосвячених осіб чи місіонерів - проповідників Доброї Новини. Сам Господь Ісус заохочує своїх апостолів і через них кожного з нас: «Просіть,отже, Господа жнив, щоб послав робітників на свої жнива» (Лк 10, 2). Людина просить тоді, коли бачить і відчуває брак, відчуває потребу в чомусь. Бог також бачить це і відчуває цю потребу. Бог дуже любить, коли ми щось просимо в нього, не тому, що йому потрібні наші прохання, а тому, що вони нам потрібні.

Сьогодні дуже часто говориться про так звані кризи покликань. Немає кризи покликань, бо Бог завжди кличе в кожний вік і час, це Його вільна ініціатива та пропозиція. Якби була криза покликань, то Бог сам був би «в кризі», тому що Він є подателем покликання. Він, однак, ніколи не забуває обдаровувати покликанням. Криза, натомість, завжди впливає на людину, тому сьогодні ми маємо кризу тих, хто є покликаний, і тих, хто їх супроводжує. Ми сьогодні маємо кризу у відчитанні та у відповіді на Боже покликання. Завдання у доброму відчитанні покликання стає тим складніше, коли людина уникає цього голосу, придумує собі зовсім іншу професію чи місце майбутньої роботи. Це завдання стає складніше, коли навколо нас менше тиші, коли в сім'ї немає атмосфери віри чи поваги до справедливих рішень.

Тому, коли ми молимось про нові покликання, ми одночасно молимось, щоб покликана людина прийняла цей дар від Господаря жнив, щоб вона не боялася відповісти на заклик Бога. Коли ми молимося про покликання, ми молимося одночасно за середовище, рідних і всіх тих, хто супроводжує покликану людину. Молитися про покликання - означає просити Бога про дар витривалості в покликанні для кожного, хто позитивно відгукнувся на Божий голос.

Молитва про покликання

Господи Ісусе, який кличеш тих, кого сам забажаєш, поклич багатьох з нас до праці для Тебе, до праці з Тобою. Ти, який своїм словом просвітив покликаних Тобою, осяй нас даром віри в Тебе. Ти, який підтримував покликаних у труднощах, допоможи подолати труднощі сучасній молоді.

А, якщо Ти кличеш когось із нас, щоб повністю присвятити себе Тобі, нехай від самого початку Твоя любов розпалює це покликання і дозволить йому розвиватися і бути вірним аж до кінця. Нехай так буде. Амінь.