Починаючи писати ці замітки про відвідини Німеччини делегацією Чернівецької Громадської організації Родина Кольпінга, яка діє при Римо-Католицькій парафії в Малій Базилиці ВОЗДВИЖЕННЯ ВСЕЧЕСНОГО ХРЕСТА ,хотілося б відійти від сухої статистики та офіційних звітів,тому під впливом приємних спогадів, а також теплої сімейної атмосфери,яка нас супроводжувала під час цієї подорожі, вирішив написати ці замітки в доступній простій формі. По-перше, хотілося б подякувати всім тим, хто допоміг і організував цю поїздку. Це голова Чернівецької г/о. Родина Кольпінга Людвіг Маркуляк, який разом із німецькими друзямиорганізував поїздку, обговоривши її мету. Чималу роль в організації поїздки відіграли секретар ГО Справа Кольпінга в Україні пан Василь Савка та голова спілки пан Орест Клайник,а також члени правління Спілки. Також ми висловлюємо велику подяку нашим Львівським друзям з Родини Кольпінга, зокрема родині Островських за надання свого транспорту для поїздки. Отож було створено всі умови для того, щоб поїздка була плідною та успішною.Ранок 10-жовтня 2015 р. Від'їзд на швидкісному потязі Чернівці-Львів, що за декілька годин доставив нас до міста Лева.На вокзалі нас очікував пан Островський, який передав нам мікроавтобус для подальшої поїздки.Наша група складалася з шести чоловік.

1.Людвіг Маркуляк – Голова Чернівецької Родини Кольпінга, організатор поїздки.

2.Валентина Проскурняк – член Родини Кольпінгам. Чернівці, керівник Університету третього віку імені Блаженного А.Кольпінга.

3.Гнат Маліцький - член Родини Кольпінгам. Чернівці,відповідальний за історичні пам'ятники.

4.Любов Мацкуляк- член Родини Кольпінгам. Чернівці,відповідальна за культурну і духовну організацію Родини Кольпінга

5.Наталія Зазулинська – бухгалтер і скарбник громадської організації Родини Кольпінгам. Чернівці

6.Мечіслав Зубжицький – заступник Голови Чернівецької Родини Кольпінга.

В подорож ми взяли освячений прапор Чернівецької Родини Кольпінга. Короткі приготування, перевірка транспорту,спільна молитва – і ми вирушаємо в нашу подорож. Невелика відстань від Львова до Краковця за якусь годину доставила нас до кордону.На щастя, ніяких черг і затримок на митниці не було. Ми досить благополучно дісталися до Польщі.Враження від братської країни почалися вже на перших кілометрах дороги.Різниця між розбитими дорогами України і сучасними автобанами в Польщі не іде ні в які порівняння.Широкі тристоронні стрічки дорожнього покриття, вказівники на щитах,чистота,сервіс на зупинках і заправках,сучасне обслуговування, – ось що дає вступ в Євросоюз. Можна багато розповідати,агітувати, вихваляти чи критикувати,але кращеодин раз побачити, відчути на собі різницю між руським миром і Європейською реальністю,а на хороших дорогах і настрій чудовий.Під час поїздки лунали пісні,розповіді,спільні молитви за мир в державі,за наших воїнів-захисників, за наші родини,за священиків,за керівників нашої держави, за прозріння наших недругів,що нашу подорож надзвичайно збагачувало.Перша зупинка в мальовничому польськім містечку Ярослав і зустріч з нашим добре знайомим Ксьондзом Кшиштофом. У нас вже багато років налагоджені тісні зв'язки між парафіянами та Родиною Кольпінга. Тому зустріч була,хоч і короткою, але теплою, щирою.Отримавши Благословення від священика, ми вирушили в дорогу.За вікнами автобуса пропливали мальовничі краєвиди і далекі села та містечка.Сучасні автобани будуються так,щоб обминати великі населені пункти,а траси огородженіщитами,які захищають довкілля від пилу і шуму.Під час 12-годинної поїздки по Польщі мидекілька разів зупинялися на короткий перепочинок,щоб випити кави,перекусити і всюдичистота порядок у вбиральнях, гаряча вода,паперові рушники,електросушки. Все безкоштовно. Ось такі реалії їхнього життя. На ночівлю ми не зупинялися, щоб скорішедістатися кінцевої мети. Як би не Людвіг Маркуляк, який був за кермом,ми навіть і не помітили б,що переїхали кордон з Німеччиною. Справа в тому, що в Євросоюзі кордонів немає.Незважаючи на деякі незручності,наш автобус не був розрахований на довготривалі подорожі.Під ранок ми майже дісталися до нашого місця призначення, але в зв'язку з ремонтом автобанів в західних районах Німеччини навігатор перестав працювати, і ми трохи заблукали. Зрештою, завдяки контактам з місцевими жителями, а пан Людвіг досить пристойно володіє німецькою мовою, нам вдалося дістатися до міста Гахенбург, де нас давно чекав пан Бернд Кінд зі своєю родиною. Зустріч була настільки теплою і зворушливою, що ще раз потвердила, що Родини Кольпінга – це єдина інтернаціональна сім'я. За гостинним столом господарів пана Бернда Кінда та його дружини пані Матільди ми досить приємно провели час. Незнання мови не було бар'єром між нами, пан Людвіг був чудовим перекладачем. А решта доповнювали щедрі посмішки та тепла сімейна атмосфера. Знайшлися спільні інтереси серед жіночої статі. Пані Матільда знайомила наших жінок з секретами німецької кухні,зі своїм господарством. До речі, пан Бернд Кінд давно відомий серед українських волонтерів і гуманітарних організацій.Сотні тон гуманітарного вантажу були доправлені в Україну завдяки його участі. Він навіть свій 75-річний ювілей святкував у нас в Чернівцях в2014р. Дивуєшся,звідки в цього чоловіка і його дружини стільки енергії,безкорисливої ініціативи,бажання допомогти. Ось і зараз знову готується в листопаді черговий рейсгуманітарної допомоги в східні райони України,які найбільше постраждали від російської агресії. Під час спілкування до нас завітав голова родини Кольпінга міста Гахенбурга пан Пауль Пробст. Разом булопогоджено всі організаційні заходи, екскурсії,зустрічі на період перебуваннянашої групи в гостях у німецьких друзів.Вечоріло,закінчувався день, наповнений зустрічами,позитивними емоціями і неповторними враженнями. Ще до нашого приїзду були розподілені місцяна ночівлю в німецьких родинах. Мене запросив до себе пан Пауль Пробст, де я прекрасно розташувався. Перед сном мені вдалося поспілкуватись з паном Паулем,оглянути його будинок. Я трохи володію німецькою мовою, тому проблем у порозумінні не виникало. Загалом втома взяла своє, і я скоро заснув.Наступний день обіцяв нові враження, зустрічі, знайомств

Ранок 12 жовтня видався напрочуд гарний і по-осінньому казковим. Після прекрасного нічного відпочинку в комфортабельних умовах нас пригостили смачним сніданком і після нетривалих зборів ми зустрілися з рештою нашої групи. Наша ціль – відвідини монастиря Св. Бенедикта у м. Маріїн Штат. Після нетривалої поїздки перед нами виросла чудова історична споруда при в'їзді в місто. При центральному вході нас зустрів настоятель монастиря Пара-Гвідо Дюпон. Ми організовано групою з прапором Чернівецької «Родини Кольпінга» підійшли до священика, який нас привітав і благословив. Згадка про монастир св.Бенедикта вперше датується 1222р. хоча на фасаді центральної частини вибита дата 1747 р. – час розбудови і оновлення старої будівлі. Девіз «Завжди відкриті серця і двері».Одним із перших засновників цієї святині був монах бенедиктинець фон Клевро, його девізом стали слова: Добро, Любов і Доброзичливість.

В монастирі є велика бібліотека,житловий корпус,церква,їдальня, яка колись обслуговувала подорожніх і бідних людей. Меси відбуваються чотири рази на добу о 5,12,17,19 годині, про що сповіщає церковний дзвін. Електричний струм виробляє генератор, який працює від старого водяного млинового колеса. Дуже розвинене господарство монастиря: тут є досить великий фруктовий сад, вирощується різноманітна городина, працює пекарня, цех з переробки сільськогосподарської продукції. До слова, цього року було вироблено8000 тисяч літрів яблучного морсу. Вражає своєю величністю і красою так звана старовинна Капітула, зала,храм з дуже оригінальною будовою склепіння та багато інших цікавих деталей із історії монастиря, які нам розповів настоятель Пара Гвідо Дюпон ,до речі, дуже ознайомлений із історією Чернівецької Римо–Католицької громади. Це за його допомогою були передані досить значні кошти в сумі 3000 євро і скульптура св. Йосипа для відновлення храму Найсвятішого Серця Ісусау місті Чернівці,яку привіз Людвіг Маркуляк. Можна було б дуже багато розповідати про ці відвідини храму, про його настоятеля, але ми продовжимо розповідь про подальшу екскурсію згідно плану наших німецьких друзів. Наступним центром наших відвідин стало місто Гахенбург, в якому ми мали на меті ознайомитись із соціальними установами: першим став будинок для самотніх людей похилого віку з певними проблемами здоров'я.

Сама установа розрахована на 70 осіб. Чистота, порядок,привітне і доброзичливе ставлення до своїх пацієнтів, – ось що вразило всіх нас. Світлі затишні кімнати розраховані на одну-дві особи,медичний догляд, відповідне харчування – і це все під постійним контролем громадських організацій та представників державної влади. Можливо, нашим урядовим делегаціям варто було б, крім помпезних офіційних візитів, ще й інколи відвідувати подібні установи, щоб мати елементарні поняття,як піклуватися про своїх громадян. Зайві коментарі нам були вже не потрібні. При будинку є дуже гарний сад,у неділю діє маленька церква.

Наступним був візит у дитячу дошкільну установу. Діти є діти: вони гарні і неповторні в кожній країні. Нас привітно зустріли вихователі,познайомили з дитячими кімнатами. Групи невеликі: 8-10 дітей за якими доглядають двоє працівників-вихователів,є волонтери – 12-13річні юнаки або дівчата,які допомагають вихователям. Нам було цікаво це все порівнювати,аналізувати, робити певні висновки.Взагалі соціальні служби в Німеччині працюють досить плідно і набагато краще, ніж у нас. День пройшов досить цікаво та насичено. Екскурсії по старовинному Гахенбурзі з цікавими людьми,гостинність наших німецьких друзів залишили теплі спомини і відчуття. Вечором була організована святкова вечірка-зустріч з членами декількох родин Кольпінга, а саме: Родини Кольпінга міста Гахенбург (голова Пауль Пробст) та Родини Кольпінга міста Марієнштат (голова Ганц Гюртц). Перед нами виступила депутат місцевої крайової ради Анжела Шнайдер, яка в 2010році відвідувала Україну і була в Чернівцях. Їй дуже сподобалося наше європейське місто, наші люди. Зустріч була плідною задушевною, звучали наші пісні,було вручено пам'ятнісувеніри і подарунки. Вечір був незабутній.

На другий день 13 жовтня ми були запрошені на ранкову месу,яка проводилась в костелі Успіння Пресвятої Богородиці в місті Гахенбург, провів настоятель монастиря Бенедиктинців. При центральному вході нас зустрів настоятель монастиря Пара-Гвідо Дюпон, який представив нас місцевим парафіянам. Після спільної молитви на українській і німецькій мовах та отримавши благословення. Ми вирушили в подальшу подорож.

Кобленць – старовинне історичне німецьке місто зустріло нас своїми прекрасними краєвидами пам'ятниками, мостами, парками. Саме місто розташоване в так званому Німецькому трикутнику, в місці, де зливаються дві найбільші німецькі річки: Рейн і Мозель. Тут розташований мис, з якого відкривається велична панорама злиття цих двох річок.

Наші німецькі друзі Бернд і Пауль доклали немало зусиль, щоб показати нам якомога більше. Тут були екскурсії, цікаві зустрічі, знайомства. Враження запам'ятаються надовго. Було зроблено чимало світлин на згадку.Прийшов час прощатися з нашими друзями,які стали для нас рідними і близькими.

Наступним містом, яке ми відвідали і де нас чекало подружжя Отто та Елізабет Вордеман, був Кельн. Зустріч була надзвичайно теплою і привітною. Я особисто був знайомий з родиною Вордеманще з 2000року, коли відвідували Німеччину за програмою встановлення зв'язків з Родинами Кольпінга. Ми тоді познайомились з Отто і Єлізабет, в родині яких ми тоді замешкали,ще відтоді в моїй пам'яті залишились приємні спогади про їхню гостинність і піклування. Так і зараз нас гарно зустріли після досить тривалої подорожі,а смачна вечеря і тепла родинна атмосфера у колі друзів створили справжню родинну ідилію. За вечерею було погоджено подальші плани нашого перебування, відвідин цікавих місць у цьомукраї.

На ранок після сніданку для нас було організовано поїздку в місто

Керпен,батьківщину Блаженного Адольфа Кольпінга. Там в цьому невеличкому будиночку ми мали змогу побачити і познайомитися з експонатами, особистими речами,книгами і листами Адольфа Кольпінга, людини,священика, який сформував новий світогляд у взаєминах між різними верствами населення в Німеччині початку 19 століття. Його поради івчення є досить актуальні і сьогодні. Ми мали змогу відвідати собор, в якому був охрещений та служив А.Кольпінг, і там помолилися. Враження дійсно були надзвичайні. Особливо запам'яталися нам в Кельні відвідини собору "Міноритен-Кірхе", в якому похований Блаженний Адольф Кольпінг. До речі, свого часу в цьому соборі служив А.Кольпінг, про що засвідчує пам'ятна мармурова дошка у храмі. З великим трепетом і повагою ми помолилися і віддали останню шану, схиливши наш прапор Родини Кольпінгам. Чернівці на місці поховання Блаженного.Тут же в цім соборі під мармуровою плитою покоїться прах Іоганеса Боурта, священика, послідовника, товариша А. Кольпінга, який присвятив своє життя втіленням ідеї і справі свого вчителя і наставника. Дуже багато цікавої інформації про собор і його історію ми отримали від одного з членів Родини Кольпінга. Міноритен-Кірхе пов'язана з життям і діяльністю А.Кольпінга і священиками,послідовниками його справи. Церква, яку зруйнували під час війни, була відбудована і отримала нове життя. Після досить цікавої екскурсії ми були запрошені на зустріч з генеральним презесом Інтернаціональної Спілки «Справа Кольпінга» Отмаром Діленбургом.

В головному офісі товариства, де знаходиться й кабінет генерального презеса Отмара Діленбурга, пройшла досить змістовна і цікава розмова, про наші враження від побаченого. Зустріч пройшла в теплій сімейній обстановці.Нас запросили ще раз відвідати собор «Міноритен-Кірхе", де ОтмарДілінгер показав нам Орну, вишиту золотими нитками, яка була подарована за життя Адольфу Кольпінгу папою Піо. До слова, зазначимо, щоОрна – це різновид святкового вбрання католицьких священиків. Вона зберігається в спеціальній шкатулці в окремій кімнаті собору і одягається лише під час особливих церемоній. На згадку про нашу зустріч ми зробили пам'ятні світлини біля пам'ятника А.Кольпінгу, який стоїть перед вищезгаданим собором. Досить цікавими були відвідини знаменитого Кельнського собору під назвою"Дом". Ця велична культова споруда, вік якої понад12 століть, будувалася не одне століття. Вона належить до однієї з найбільшихСвятинь Християнства. Величне неземне звучання органа, грандіозні вівтарі та безмежнийпростір величної панорами зсередини храму,знамениті фрески та скульптури відомих світових майстрів – це все спричинює великий наплив туристів, прихожан та відвідувачів з усього світу, справляючи досить сильне емоційне і психологічне враження та ефект.

Хочемо ще раз висловити слова безмежної подяки нашим німецьким друзям,зокрема Отто Вордеману за його прекрасну організацію і чудову програму, підготовлену для нас.Ми ніколи не відчували ніякого дискомфорту чи неуваги до нас. Комфортні умови проживання,прекрасне харчування, цікаві екскурсії та зустрічі – все це залишиться для нас прекрасними споминами на все життя. Ми мали змогу познайомитися з містом,видатними пам'ятниками архітектури, цікавими людьми. Крім цього, ми мали досить змістовну і цікаву зустріч з головою Родини Кольпінга Кельн-Ворінген Томасом Бюхел. Варто зазначити, що ця Родина Кольпінга вже довгі роки підтримує тісні зв'язки з Чернівецькою Родиною Кольпінга та бере активну участь у проекті Соціальна кухня, якийнадає допомогу малозабезпеченим та самотнім людям похилого віку. Кошти заробляються на книжкових ярмарках, на яких не одноразово був учасником голова Родини Кольпінга м. Чернівці Людвіг Маркуляк. Цей досвід наша Родина Кольпінга запозичила у наших німецьких друзів та запровадила в дію уже біля 10 років.Хочеться виразити щиру подяку за всебічну підтримку та допомогу в нашій роботі нашим німецьким друзям. Можна було б багато ще розповідати про зустрічі, про Німеччину,про наших друзів і однодумців, але формат споминів не дозволить це зробити. Під час від'їзду у всіх нас на очах забриніли сльози. За цих декілька днів ми не тільки здружилися з нашими німецькими партнерами,але зрозуміли, наскільки ми потрібні один одному,наскільки важливе в нашому житті взаєморозуміння, повага, християнська любов, милосердя. Зрештою, всі ці чесноти і принципи були закладені в основу вчення Адольфа Кольпінга і його послідовників. Дуже приємно, що нащадки великого Блаженного є продовжувачами його святої справи.Отже, шлях додому, до нашої країни, шлях від РЕЙНУ до мальовничих берегів ПРУТА і нашої квітучої Буковини був наснажений щасливими митями. Поїздка принесла для нас багато позитиву,нового бачення нашої роботи,переосмислення деяких поглядів на наше життя і людські цінності.

Листопад, 2015р. Мечислав Зубжицький