Редакція: Слава Ісусу Христу! Скажіть, будь ласка, звідки Ви родом?
Отець Славомір: Родом я з Підкарпаття, Польща, з села Жепеджь. Там проживає ще моя мама і брат.
Р.: Яка була Ваша дитяча мрія? Ким Ви мріяли стати в майбутньому?
Отець Славомір: Так, як і кожна дитина хотів бути міліціонером, солдатом, залізничником, ну і на сам кінець священиком.
Р.: Що Вас спонукало вибрати саме шлях місіонера?
Отець Славомір: Це не я вибрав. Це вибрав Христос. Я тільки сказав Йому, нехай так буде, якщо Ти так хочеш. Я вступив до ордену францисканців. Одразу не думав, що буду місіонером, це прийшло до мене пізніше і сталося саме по собі. Після священичих свячень мені сказали, що треба їхати на місії, на реколекції. І так сталося, я поїхав.
Р.: Хто допоміг Вам стати на шлях священства?
Отець Славомір: Був один священик, який давно помер у річницю мого дня народження. Він помер коли йому було 78 років, а мені на той час виповнилося 10 років. Це був мій колишній настоятель. Його звали отець Станіслав. Я собі так подумав, його не має, а хтось повинен бути. На думку мені не приходило, що це буду я. Просто думав, що хтось мусить бути. Пізніше я дізнався і люди мені сказали, що він молився про покликання для мене. З часом, коли почав відкривати для себе дорогу священства, вернувся в спогади і пригадав, що отець молився про моє покликання. Це була перша людина, яка сприяла, щоб я став на цей шлях. А друга людина зробила багато, щоб я вступив в монастир до ордену францисканців, і це не був святий Франциск, а це був слуга божий отець Венанте Катажинєц, який похований на Кальварії Пацлавській, біля Перемишля, де знаходиться наш монастир францисканців. Я прочитав книжку про його життя і подумав, що можу бути таким, як він. Він помер дуже молодим. Був другом святого отця Максиміліана Кольбе, який теж рано помер. І так після прочитаної книги вирішив бути, як отець Венанте – францисканцем. Моє покликання було звичайне, не було ангела з небес, який об'явився, не було розчарованого кохання, чи дівчини, яка мене кинула. У мені просто народилася думка, що я хочу бути священиком.
Р.: В якому році у Вас були священичі свячення?
Отець Славомір: В 1992 році, вже 22 роки як я є священиком. Свячення дияконату та священичі свячення я отримав з рук слуги божого єпископа Рафала Керницького, який служив у Львові. Він також був францисканцем.
Р.: Чим Ви займаєтеся на сьогоднішній день? На якій парафії Ви працюєте?
Отець Славомір: Парафії я не маю. Працюю у Митрополичій Курії, Директором Відділу Загального Душпастирства у Львівській Архідієцезії, також я є постулятором процесу беатифікації отця єпископа Рафала Керницького.
Р.: Що Вам найбільше сподобалося при відвідинах нашого міста?
Отець Славомір: Суттєвої різниці не бачу, так як Чернівці, на мій погляд, дуже схожі за архітектурою та стилем до Кракова, де я колись працював, і до Львова, де зараз працюю. У місті гарна архітектура та будинки у австро-угорському стилі.
Р.: Що вразило у нас на парафії?
Отець Славомір: Ваша парафія для мене звичайна. Але тішить, що вона є "жива", тобто та, яка має перспективу в майбутньому. Маєте багато молитовних груп та спільнот, це є дуже важливо, бо розвиваєте та практикуєте свою духовність. Дуже добре, що маєте багато молоді та дітей, які приходять до костелу, що через 10 – 20 років, як хтось помре, то буде заміна.
Р.: Що б Ви хотіли побажати нашій парафії?
Отець Славомір: Насамперед, бажаю вам мати в серці Ісуса. Завжди пам'ятати, що потрібно йти дорогою любові, а любов'ю є сам Бог. Завжди, як будете мати проблеми чи негаразди, чи буде вам радісно чи сумно завжди прибігайте до Христа. Цього року переживаєте дуже чудовий та великий ювілей 200-річчя вашого храму. Бажаю вам настільки скріпитися та пережити цей час духовно, щоб вам вистачило це ще на наступні 200 років і далі... З Богом!
Підготувала Юлія НЕМЧУК
