Закінчивши школу, юнак пішов працювати в сільськогосподарську сферу, після першого року праці доля склалася так, що він пішов навчатися у львівський кінотехнікум, тому що хотів працювати в кіно. Захоплювався мистецтвом, особливо грою акторів, бо побачив у цьому, яке є реальне життя. У 1981 році молодий хлопець пішов до армії. У 1983 році, коли була війна у Афганістані, в частину приїхав капітан, який розповідав, що країна потребує добровольців, показував, як стріляють та б'ють душманів. На той час отець служив в Білорусії. Записалося шість чоловік, серед яких був кс. Анатолій та їх не взяли туди воювати. Могло бути декілька причин: якщо хтось з родичів емігрував за кордон (на той час при Радянському союзі можна було втекти і здатися в полон, та під таким приводом в подальшому долучитися до рідних за кордоном); прийняти іслам; виїхати в Америку, або в інші країни.
Редакція: "В якому році Ви вступили до семінарії?"
Кс. Анатолій:"Після армії я хотів поступати в семінарію, це був 1983 рік. Тоді влада була уповноважена давати дозвіл для вступу на навчання та керувала тим, чи священик мав право служити у призначеній місцевості, наприклад, якщо єпископ направив у Чернівці та влада міста не схвалила б цього рішення, то отцю було б не дозволено тут служити. Поступав я в семінарію у 1983 – не поступив, 1984 – не поступив, аж в 1985 році я вступив та мусив виїхати до Латвії, де вивчав латиську мову. Жив у одного священика два роки та працював кочегаром".
Р.:"В якому році у вас були священичі свячення?"
Кс. Анатолій:"Мали бути у 1990 році, але відбулися в 1991 році у зв'язку з тим, що я хотів в подальшому виїхати на місії у Росію чи Казахстан, бути там місіонером".
Р.:"Яка була Ваша перша парафія, де ви працювали після навчання?"
Кс. Анатолій:"Кардинал Яворський висвятив мене в суботу, а у неділю я маю приміційну Месу на своїй парафії. Зразу ж мене було направлено на парафію, де я мав служити, у м. Рогатин, а в понеділок я вже мав там Меси. Там я пропрацював 19 років та відкрив ще 6 шість костелів в найближчих околицях міста і 1 костел побудував сам".
Р.:"З Ваших слів Ви з неохотою їхали до нас провадити реколекції. Чому?
Кс. Анатолій:"Реколекції – це відповідальна справа, це не лише вийти і щось сказати, а треба щоб сказане принесло свій плід і збагатило кожного. Я маю 5 парафії і важко знайти заміну,а в неділю я виїдаю о 08.30 і прижаю додому о 19.00".
Р.:"Чи могли б Ви розповісти нам щось цікаве про Різдво?"
Кс. Анатолій:"Найкраще Різдво є тоді, коли ти ще є дитиною. Взимку до костелу ми йшли 12км на Пастерку. Ми прикрашали ялинку, була урочиста Меса, люди колядували, пастухи здавалися живими, власне і тоді, у дитячих серцях зароджується віра, а вже потім розвивається. Це був неперевершений час, в дорослому житті це не є так, як це є у малих дитячих серцях".
Р.:"Щоб Ви хотіли побажати нашій парафії?"
Кс. Анатолій:"Так, як це моя третя парафія де я голошу реколекції, а я вже 20 років є священиком, то буду пам'ятати у молитві за парафіян, особливо за хворих, бажаю щоб вони одужали. За тих, які склали пожертви на ремонт храму в перший день Нового Року відправлю святу Месу за їхнє здоров'я і щасливий рік для всіх людей, а також, за кс. Марека, який мене запросив.
Юлія НЕМЧУК
