Мудра сварка повинна відбуватися у мудрому слуханні. У подружній сварці потрібно не лише слухати, що співподруг говорить до мене, але й те, що хоче цим сказати. Якщо мудро слухаю іншого, відразу «вловлю», про що йдеться. Всі ці сварки, крики – це лише фон. Трохи шуму, за яким ховається гарний зміст: «Чому я сварюся? Бо мені залежить на тобі! На наших стосунках! Сварячись я вигадую різні речі. Але другим дном змісту є те, що я хочу тобі сказати, що не відчуваю твоєї любові, сумніваюся, що ти мене любиш». Другий зміст – це основний зміст. А крики – лише упаковка.
Сварки – тільки гілки на деревах. Найважливіше пізнати корені. Дерево треба лікувати з коріння, і стосунки – також. Коренем кожного конфлікту є відсутність правди. Якщо у подружжі немає правди, є якась брехня, і сварка це показує та може допомогти розв'язати конфлікт – сварка є доброю. Щоб у сім'ї не було сварок, треба повернутися до правди, до відвертих стосунків, коли сідаємо разом і говоримо правду про свої почуття.
Сварка є носієм інформації, яку хочеш передати, але не знаєш як. Сварка є наслідком того, що часто не вміємо висловити свої переживання. У подружжі необхідно вчитися пізнавати один одного, ділитися тим, що переживаєте, чого боїтеся. Це дуже важливо – спілкуватися! Навіть якщо будуть крики...
Сварка повинна бути дорогою до поєднання. Якщо у подружжі виникає сварка, то вона має закінчитися єдністю, більшою любов'ю,кращим розумінням і відвертішими стосунками. Насправді у подружні сварки можуть вступати лише зрілі люди, які зможуть побачити вихід із ситуації. Не загрозу один для одного, а тільки шанс. Інакше, якщо люди не знають, навіщо сваряться, то обов'язково поранять один одного.
Сварки не треба боятися. У конфліктах чудово проявляються наші почуття. А це дуже важливо – знати, що дружина чи чоловік переживає емоційно. Під час сварки опадають маски, слимак виходить із панцира, і можна побачити, яким він є. Боятися сварок – це мало зрілий підхід до життя. Бо якщо боїмося, то втікаємо, закриваємося у собі. Нічого не діється, ніхто не свариться, але і дружина, і чоловік щось переживають. Уже навіть не спілкуються. Не вміють спокійно спілкуватися, а голосно – бояться. Домовилися, що не будуть сваритися. Це означає, що будуть тримати все в собі, будуть дуже формальними, можливо, зженуть свою злість на дітях... Але не кричатимуть. Вколять один одного якимось словом. Однак, це гра, брак правди, яка може закінчитися розпадом сім'ї.
Сварка є шансом пізнати серце іншої людини. Особа через брак навику спілкування, якого здебільшого не отримала в родинному домі, стає закритою. Люди також поранені, тому ховаються і прикривають своє серце, щоб не показувати його іншим. Мають уже стільки запобіжників, що навіть не відомо, де запобіжник, а де серце. А сварка дає можливість сягнути дна серця – а там завжди є любов. На дні серця носимо найбільше прагнення життя – бути любленим і любити. Якщо мудро переживати сварку, вона може допомогти відкрити дно сердець один одного. Це як віднайти великі дорогоцінні перлини, які заховані у глибині мушлі, хоча сама мушля може бути на вигляд і непривабливою.
Сваритися по-християнськи, на мою думку, це сваритися по-людськи. Християнство – це ніщо інше, як стовідсоткове людство. Ісус, приходячи у світ, показав, що людина є цілковито вартісною, цінною. І кожен із нас повинен діяти, як людина. Треба бути людиною й у сварці. Необхідно завжди мати терпеливість, розуміння, це все покрити добротою і зодягнути в любов. Це – стежки, які ведуть до того, що сварка не ранитиме, не буде намаганням когось вдарити. А свої силу, агресію, крик, біль, все, що переживаємо, зосереджуватимемо на дружині чи чоловікові, а на розв'язанні конфлікту, кризи, яка виникла.
«Християнська сварка» повинна зосереджуватися на проблемі, а не на особі. Інколи між людьми є вже бар'єр, постав кам'яний мур: «Я тебе не бачу! Ти мене не бачиш!» Один уявляє, що другий має образу на нього, а інший – що той його не любить. Як подруги можуть зрозуміти правду? Мусять побачити один одного. А, щоб побачити вони повинні знищити мур. Кажеш: «Я хочу тебе побачити!» – і б'єш у цей мур. І мур падає. Треба вчитися ламати конфлікти. Не себе ламати, а конфлікти. Тоді наступні конфлікти минатимуть легше. А коли вам буде по 80 років і знову виникне конфлікт – а обов'язково виникне, і це нормально – то розв'язуватимете його, навіть не усвідомлюючи, що його розв'язуєте.
Опрацьовано на підставі журналу КАНА
