Ця ситуація є значною мірою притчею про наш час. На вустах людей, на телевізійних програмах, на веб-сайтах в Інтернеті, словом, скрізь - сьогодні можна багато почути про єдність, рівність, братерство. Політики з гордістю приймають ім'я демократів, тобто людей, обраних народом. На перше місце ставлять людину, толерантність до всіх поглядів і цінностей, а якщо ви хочете когось знищити - назначіть його клеймом фанатика. Часто так трапляється з християнами. Сьогодні майже загальновизнано, що релігія - це приватна справа, що не важливо, у що віриш, що людина набагато важливіша за Бога і вона може впоратися без Нього. Замість віри в Церкву - ми маємо віру в людство. Замість віри в спасіння - віра в прогрес. Навіть хрест у громадському місці багатьох дратує, ніби це суперечить розуму і демократії. Неважко забути, що тоді, у цей страшний день Страстей Христових, Понтій Пилат провів голосування, і народ обрав акламацією звільнення Варавви. Христос програв вибори, відкинутий зграєю сірих істот, які не могли бачити далі, ніж кінчик власного носа, кричачи те, що підказували первосвященики.
Тоді лідери Вибраного народу вигукнули, що у них немає царя, окрім Кесаря; це, очевидно, не було правдою. Бог бо завжди є Царем Ізраїлю, Царем всієї землі. Він Пастир свого народу, і без Його закону, без Його захисту та сили люди розійшлися б у всіх напрямках. Ізраїль часто відкидав Господа, Бога Саваофа. Проте, замість свободи приходило рабство ще гірше. "Вони покинули Мене, джерело води живої, аби викопати собі копанки, копанки діряві, що води не держать»"(Єр 2, 13) - так скаржиться Бог через уста Єремії на дурість і сліпоту людей. Весь Старий Завіт - це один великий запис боротьби за владу над людьми. Добрий і люблячий Бог бореться за допомогою правди і любові, а диявол використовує хитрість і брехню, схожу на ту, яку він вилив у людські серця в раю: "Ви будете як боги!" Однак історія показує, що коли люди бунтуються проти справедливого царювання Бога, вони потрапляють у жахливу тиранію гріха, в неволю інших людей і, нарешті, демона.
Однак Бог не погоджується з таким станом речей. Він не ображається, бо Його не турбує гідність Його, як ображеного Творця, жахлива образа Його божественної Величності. Він знає, що відібрання належного Йому місця у світі закінчується катастрофою. Бо якщо Бог не на першому місці, то ніщо не стоїть на своєму місці, жодна з багатьох людських справ, як сімейних, так і державних. Звідси Христос приходить на землю, щоб знову підняти прапор Божого Царства і розпочати нову і остаточну боротьбу за владу над людськими душами. Він першим має право на неї за народженням – від віків, у вічній незбагненній Трійці, Отець родить Його як свого єдиного Сина. По-друге, Він має право на нас, бо провів кривавий бій на дереві хреста за серце кожної людини, відкриваючи махінації злого духа, його брехню та руйнівну силу гріха. Відтепер кожен, хто хоче, може служити Божій справі - Царству миру та справедливості, прощення та справжньої єдності. Єдності святої Церкви, її спасенній вірі та таїнств.
Тому Серце Ісуса - єдиний шлях до того, до чого прагнуть усі - до миру, справедливості, процвітання, чесності, як у житті сім'ї, так і держави. Але недостатньо хотіти цих речей або говорити про них, навіть дуже, через засоби масової інформації. Боже Царство має будуватися на правді. Це Божий закон, вчення Христа. Це не може бути одним із варіантів. Ми просимо цього в акті доручення людського роду Божественному Серцю: "Господи, будь Царем для всіх нас, не тільки для вірних, які ніколи не віддалялися від Тебе, а й для марнотратних синів, які від Тебе відійшли". Тоді священик згадує: " Царюй над тими, яких ввели в оману помилкові погляди чи роз'єднала ворожнеча; приведи їх до пристані правди та єдності віри, щоб якнайшвидше стала одна вівчарня й один Пастир».
Сьогодні попросімо про ревність Божого Царства в нас, щоб ми хотіли підпорядкувати Христу Цареві не лише себе, але й наші сім'ї, парафії, свою Батьківщину. Тільки тоді в нас пануватимуть не пожадливість чи мода, а божественна любов і вічна справедливість, в якій кожен може знайти своє справжнє місце.
о. Віктор Ковальський
