Це милосердя, яке Бог невимірно виливає, виражається насамперед двома єврейськими термінами:
ḥesedh - цей термін описує відносини між двома людьми, пов'язаними разом зв'язком доброти, вірність яких походить від любові. Він виникає в результаті цілеспрямованого рішення (обговорення), яке слідує за обговоренням, пов'язаним з правами та обов'язками. Народ Ізраїля є пов'язаний з Богом саме завдяки цим стосункам і Бог залишається вірним навіть тоді, коли єврейський народ їх розірве. Ми це можемо спостерігати, читаючи книгу пророка Осії, де Бог покаже ḥesedh через надмірну, непосильну, терплячу любов, яку Він сам пропонує аж до того моменту, поки люди самі не здадуться та повернуться до Нього. В корені слова ḥesedh міститься терпелива поведінка до того, хто погано поводиться з іншими.
Йдеться про поведінку Бога, який завжди залишається вірним своєму союзу навіть тоді, коли людина відступає від нього. У посланні Божого ḥesedh проявляється щось із таємниці Бога, яка виявляється сама по собі, про яку можемо знати та усвідомлювати лише через одкровення самого Бога. Бог проявляє себе настільки, на скільки сам забажає.
Іншим фундаментальним терміном для розуміння значення милосердя - це rehem, в множині raḥamim, що в першу чергу позначає материнську утробу і перетворюється на емоційну метафору, застосовану насамперед до Бога, який піклується про своїх дітей немов матір. В книзі пророка Ісаї читаємо: «Чи ж жінка забуде своє немовля, щоб не пожаліти їй сина утроби своєї? Та коли б вони позабували, то Я не забуду про тебе!» (Іс 49:15). Бог зворушується над людиною, як мати, коли вона бере свою дитину на руки та лише прагне любити, захищати, допомагати, готова дати все, навіть себе. Це любов, яка особливо страждає від забудькуватості, презирства та слабкості її дітей. Любов, яка виявляє себе в болісних ситуаціях, в яких діти можуть опинитися роками – «Бо вирощу шкурку на рані тобі, і з пораз тебе вилікую» (Єрем 30:17). Це Божа любов, яка не відмовляється від бажання прийняти їх знову, якщо вони відійшли; любов, готова захистити своїх дітей, якщо їх переслідують: «і не страшися, Ізраїлю, бо Я ось врятую тебе здалека, і насіння твоє з краю їхнього полону! І вернеться Яків, і буде спокійний, і буде безпечний, і не буде того, хто б його настрашив!»(Єрем 46:27).
Це любов, яка вчить нас турбуватися про інших, страждати за їх страждання та радіти за їхні радощі; залишатися по-справжньому близько до оточуючих, молитвами, зацікавленням, відвідуванням хворих ... врешті-решт, приділяючи свій час.
Це саме Син, «Ісус, милосердний первосвященик» (Євр. 2:17), покаже людині, що означає милосердя Отця небесного. Все життя Ісуса Христа, його жести, його знаки, його слова спрямовані на те, щоб зробити милосердя Отця відчутним для людей. З євангельських текстів ми бачимо, що Ісус виявляє милосердя до натовпу (Мт 9:36), в якому він зустрічає особистість бідних (Лк 4:18), єдиного сина вдови, який щойно помер (Лк 7, 12-16), перелюбницю (Ів. 8, 1-11), Закхея (Lc 19,1-10), сотника (Лк 7,2-10). Ісус відкриває милосердя Отця всім, особливо тим, хто відчував себе вилученим, далеким, поневоленим, показуючи, що милість Отця переповнюється там, де збільшився гріх (Рим 5:20). Відповідь людини на цю надмірність благодаті має бути милосердною по відношенні до нашого ближнього, якого зустрічаємо по дорозі нашого життя.